Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.
А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тоді на!
А як ні — на муки!
Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світу!
Третя штука: угадай,
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду!»
Відійшов біагач назад
Та так йому нудно!
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!
Сидить, плаче, неборак;
Козак проїжджає...
«Чого плачете ви так?» —
Багача питає.
Той і каже, так і так!..
«Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!»
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.
І чимдуж до короля...
Король поглядає,
«А що, пане, скілько зір?»
З міною питає.
А той поли ті підняв,
Чи як довелося:
— Стілько,— каже,— в небі зір,
Скілько тут волосся.
Задумався сам король
Від сего відвіту.
«Ану,— каже,— покажи
Середину світу!»
А той палицю підняв,
Може, з піваршина,
Та в підлогу нею гуп:
— Отут середина!
Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
«Що ж я думаю тепер?» —
Козака питає.
— Думаєте, що я пан!
«Або що за річі?»
— То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!
Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!