У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова
найдавніша? Адже найдавніша мова належить і найдавнішому народові. А
який народ не хотів би собі такої честі ? вважатися найдавнішим? Отож і
намагався довести первородство свого роду – племені той чи інший
правитель.
Здійснюючи далекі подорожі, знайомлячись з новими краями і тамтешніми
мовами, люди помітили дивну схожість між словами різних, навіть
територіально дуже віддалених мов. Звідки б вона взялася? Не інакше як
ці мови – далекі нащадки якоїсь матері – прамови. Вона не належала
жодному з відомих народів і не зафіксована в жодній пам'ятці . Нова ідея
захопила вчених: дослідити відповідності між окремими мовами і на їхній
основі реконструювати прамову.Факт її існування в сиву давнину був поза
сумнівом.
Та й ця реконструйована мова була не найпершою мовою людства, а
нащадком ще давнішої. Закономірно постає питання: коли ж уперше
зазвучала на землі людська мова, як з'явилася і якою була? Питання не
менш давнє, як і проблема первородства. Одні вважали, що мова закладена в
людині від народження, як, скажімо, здатність їсти, бачити, чути тощо.
На думку інших, дісталася вона людям від якоїсь геніальної істоти, що її
створила. Неабияка роль приписувалася і славнозвісному Адамові, що його
нібито першого Бог навчив говорити, а від нього вже цю здатність
перейняли й інші люди. Були й такі, що додержувалися думки, нібито речі
з'являються на світ з їхніми назвами.