Я вважаю, що людина — це соціальна істота, а тому вона не може
залишатись довго одна. Їй потрібне спілкування. Хоча багато хто думає,
що саме одинокість дає особистості пізнати себе, проаналізувати життя,
дати оцінку своїм вчинкам. По-перше, коли ми залишаємось самі, то даємо
волю нашим думкам, а також знаходимо час на спілкування з Богом.
Яскравим, прикладом цього є розповідь з Святого Письма про Ісуса, який
довгих 40 днів перебував у пустелі. Христос, не зважаючи на спокуси
диявола, зміг проаналізувати свою сутність та з Божою поміччю вірно
витримав у службі Небесному Творцеві. По-друге, вони заперечують думку,
що тільки оточення може дати об*єктивну оцінку людині, її діям та
вчинкам. Впевнений, що розмови за спиною є лише неприємними здогатками.
Не можу не згадати про випадок, що нещодавно трапився зі мною цього
року, обдумуючи вибір майбутньої професії священства, я вперше
завагався, чи справді обрав свій шлях. Коли сумніви ставали все
більшими, я зачинив двері кімнати та підняв голову до ікони.
Помолившись, я зрозумів, що я на своїй дорозі. В самотності ми
відкриваємо двері у які раніше не заходили. Про існування яких раніше
навіть не здогадувалися. На самоті ми справжні, не притворні, без масок.
Це дорогого коштує — побути на самоті. Тому ці моменти потрібно
цінувати і використовувати цей час із користю. Займатися
самореалізацією, самовдосконаленням, пошуком себе. В цей час можна бути
повністю чесним із собою і таким чином розібратися у собі.