Про повість Вольтера "Простак" Повість “Простак“ була написана Вольтером у 1767 р. Дія повісті "Простак" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.Незважаючи
на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок,
протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість. Найголовніші риси головного героя –
здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які прийнятні з
погляду природи, але суперечать моралі французького суспільства,
представники якого вважають його досить дивним і навіть небезпечним. Чим
глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим
стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію,
джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні,
лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів. Чиста душа Простака, не
позначена тавром лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми, опирається фальші людських стосунків, тоді як інші й не помічають її. Ідейний зміст повісті Вольтера –
згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило
складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть
цивілізації, а не захоплюється нею. Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації). В центрі уваги ті риси французького життя,
які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному
єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою
природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між
тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і
завжди такими, якими вони ніколи не бувають". Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів. Спочатку події
відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми
наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав
різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей,
що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. У другій половині твору Простак,
відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в
Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою
Сент-Ів. Проте "природний розум" не міг знайти спільної мови ні з
"державним розумом", ані з "конфесійним розумом".Всі можновладці,
до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи;
люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і
дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене
на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як
забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого
збагачення.Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає
французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і
щасливішим.Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості
католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки
рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім.