Улітку міні часто будив дріб дятла. Я вставав, підходив до вікна й прислухався, звідкіля доноситися переривчастий дріб. Побачити дятла було не так-те просто. Біля нашого будинку багато різних дерев. Отут і тополі, і клени, а просто напроти вікна моєї кімнати - стара береза. Вона досить висока, з товстим стовбуром. Дятел міг бути й на березі, а міг - і на сусіднім дереві. Дятли в наших краях не дивина. Особливо багато великих строкатих дятлів. У них міцний дзьоб, твердий хвіст, червонуваті груди. Коли гуляєш парком або біля будинку й чуєш знайомий дріб, мимоволі зупиняєшся, піднімаєш голову й розглядаєш дерево. Де там дятел? Нарешті бачиш самого дятла. Намагаєшся ближче підійти до дерева, щоб краще розглянути птаха
Співуче, і дятел спостерігає за людиною, тому що він на якийсь година завмирає, припиняє свою звичну роботові, а потім, начебто дражнячи, зиґзаґом, дуже спритно переміщується стовбуром і гілками й миттєво зникає з очей. А потім дріб раптом лунає вже йз сусіднього дерева. І коли він устиг перелетіти туди? А може, це інший дятел? Із землі дятла роздивитися важко. Алі того дятла, що будив міні ранками, мені так жодного разу побачити й не вдалося.
Алі якось не дріб дятла, а страшний тріск дерева розбудив міні. Усю ніч ішов дощ, хиталися під натиском сильного вітру крони дерев. Підійшовши до вікна, я побачив, що нібито якийсь жорстокий велетень вивернув знайому березу з землі. Я вийшов, щоб роздивитися зламане дерево, і знайшов у його стовбурі велике дупло, а в ньому - гніздо. Гніздо було порожнім. Міні вразило, що дупло ніби хтось відполірував зсередини. Може, це було гніздо того дятла, який будив міні ранками? Я дбайливо вийняв його з дупла, щоб перенести на сусіднє дерево. Виніс з будинку драбину й заліз на дерево, котре, як мені здавалося, облюбують майбутні пернаті мешканці берези. Між товстих гілок поклав гніздо.
З тої години міні переставши будити дятел, алі я не втрачаю надії, що одного разу вранці зачую в собі в кімнаті знайомий дріб, вибіжу на вулицю й скажу: «Привіт. Я чекав на тобі, дятлу».