ПЛАН ДО ТЕКСТУ
Осіннього ранку ліс зачаровував мене своєю незвичайною тишею та чистим повітрям, яке наповнює магічною силою.
Стежки переплітались, мов лабіринт, поки не занесли мене до самотнього дерева, що височіло та потягувало свої могутні гілки до самого неба. Придивившись, я побачив дятла. Він шалено вистукував, немов би хотів зробити дупло за хвилину. Я тишком пішов, бо не хотів налякати чимось стурбованого, на мій погляд, птаха. Раптом я наштовся на маленький та колючий клубочок. То був їжачок, він насторожився, буцімто я хотів його потривожити. (Це миле створіннячко збирало гриби). Якась несамовита іскорка радості спалахнула в душі, я продовжив свій шлях. Ідучи я помітив, що золота Осінь не забула про цей ліс, своїм чарівним пензликом фарбувала всі листочки у різнокольорові барви. Здавалося, наче самі дерева відчували цей незабутній настрій. Навіть небо не було таким похмурим, як усі минулі дні. Хмаринки з легкістю кружляли у небі, а саме небо посміхалося і бажало усього приємного. Сонце обіймало своїми промінцями землю, але не гріло.
Швидко промайнув час і я повинен був повертатися до дому. Я палав бажанням відвідати цей ліс знову і знову.