Я люблю зиму. А як її не любити? Вже за те, що коли ти прокидаєшся вранці, ти бачиш гарний, білесенький сніжок, який кружляє ніби в дивовижному таночку й падає на дахи будинків, паркани, просто, ніби ковдрою вкриває голу землю, можна обожнювати зиму. Ще, в мене під вікном на трубі прилаштована годівниця для птахів, і якщо звечора покласти туди зернята, або хліб і до ранку метелиця не замете ці пташині ласощі, то можна бачити кілька(в основному від трьох до десяти) горобців і синичок, які прийшли поїсти. За ними дуже цікаво спостерігати.
Потім, коли ти виходиш на подвір’я й дихаєш прохолодним, але свіжим повітрям навіть на душі становиться легше, підіймається настрій. Саме в такі моменти хочеться ловити сніжинки, щоб вони падали саме на долоні та нести їх довго, милуючись і переймаючись, щоб не впали й не розтанули.
Ось, тримай, більш нічого не можу придумати)