Її розповідь була гарна й сумна водночас.Оленка
розповіла, що дідусь Василь втратив свою руку , коли рятував свого
молодшого братика від пожежі. Кілька десятків років тому, будинок , де
жив дідусь, спалахнув, внаслідок короткого замикання. В цей час там був
малий Максим, що грався іграшками.А Василь Іванович вийшов за хлібом до
магазину, а коли прийшов , то побачив велике скупчення людей і густу
завісу сірого диму перед його будинком. І він, згадавши , що вдома
залишився брат, кинувся рятувати Максима, проте отримав безліч опіків,а
ліву руку довелося ампутувати.Певно, нелегко йому довелося.Зате , Василь
Іванович й Максим Іванович залишилися вірними друзями й до сьогодні.А
дідусь саме чекає на приїзд брата.Цю історію він сам їй розповів, коли
дівчинка допомагала йому по господарству.
А я от сиджу зараз, і
мене огортає водночас відчуття суму й гордості за те, що не врятували
дудісеву руку і за те, що ще є на світі хоробрі , самовіддані люди , які
не бояться ризикнути власним життям заради життя іншого.
Примітка.В кінці не дуже гарно вийшло . Можна було б написати про Велику Вітчизняну, проте, я вважаю, що це занадто банально.