Минулого літа я з батьками відпочивав біля моря. Разом з нами відпочивали ще дві сім'ї друзів мого тата. Ми були в Криму, наш наметний табір розташовувався недалеко від маленького села. Жили ми в наметах, їжу готували на газовій плітці. Вода була тільки в селі, там є криниця.
Наш табір стояв майже на березі моря. Там росте єдине дерево — величезна стара акація. З одного боку до самого обрію — гарячий жовто-зелений степ, зліва — темно-зелена смужка виноградників, а біля села — гай мигдалевих дерев.
У селі, коло хат, є, звичайно, дерева, сади, але вони не такі розкішні, як у нас вдома. І ростуть там персики, виноград, абрикоси. Яблук майже немає. Зате цвітуть пишні величезні троянди, різного кольору, які ввечері так чудово пахнуть.
А з іншого боку — берег і море. Казкове, чудове, різне кожної хвилини. Ми прокидались дуже рано і бачили, як над степом підіймається червона куля сонця, небо з бузкового і синього стає яскраво-блакитним. Сонце з червоного і ласкавого перетворюється на сліпуче і пекуче. Вдень на сонці не можна було знаходитись, ми ховались під нашою улюбленою старою акацією. Вибігали, щоб поплавати і попірнати в прозорій синій воді, пошукати черепашок серед камінців на піску.
Якщо пройти трошки за село, дійдеш до скель. Ось там цікаво! Плаваєш з маскою і трубкою і бачиш різних риб, медуз, водорості, навіть крабів. Увечері вони вилазили на берег, можна було їх ловити.
А коли сонце сідало, все: і небо, і море — знову чудово змінювало свої кольори. Небо було і синім, і рожевим, і бузковим, навіть жовтогарячим. І море віддзеркалювало всі ці барви. Вночі природа відпочивала від спеки, а на чорному оксамитовому небі сяяли величезні яскраві зірки. І хвилі тихенько шелестіли, набігаючи на берег.