Зима... Срібний сад потонув у сніжному океані, що так і нагорта на нього кожного дня сиві хвилі метелиці. А коли ще й вітер почне сердитися, то крижані, свинцеві гребні, ніби справжні ланцюги, сковують кожний порух гілочок. Так і стоїть ліс понурий і холодний, лише іноді сонечко визирає з-поза хмар і звеселяє природу. Майже всі пташки покинили його у самоті. Але щоранку він має розраду - малі снігурі, яскравими плямами літають по лісу, пробуджують сонні дерева. Вони безустанно ллють свій радісний дзвенькіт і струшують з дерев перлові прекраси, що ніби маленькі намистинки сіються на сріблясий килим. В обіймах кущиків притаїлось два маленьких ставочки.