Хоч і пізня осінь була,
В полі ще ромашка цвіла.
А із хмари — сніг випурхав,
На пелюстки квітці лягав.
А ромашки лагідний цвіт
Жовтим очком дивиться в світ...
І від сонця прагне тепла...
Тільки ж пізня осінь була.
Ще й мороз до серця дійде
І нема рятунку ніде.
Ой, ромашко, квітко мала,
Як не в пору ти зацвіла...