Вірш «Гітара»
Як заридала моя гітара, —
розбилась досвітку
криштальна чара,
(Гарсіа Лорка. «Гітара»)
Світ, у якому живе ліричний герой Лорки, сповнений трепетного життя. Тут усе бринить, звучить, співає, плаче, кричить, танцює, ридає. Яскравим прикладом такого художнього світобачення і світорозуміння є вірш «Гітара». Специфіка авторської манери складається тут з таких чинників, як: гнучкий ритм — короткі рядочки, після кожного зміна паузи; система повторів, риторичних окликів; монологічний характер оповіді і персоніфікація гітари як живої істоти:
^ Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару...
вона ридає
за даллю...
А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!
Слід звернути увагу на суцільну метафоризацію поетичної тканини тексту. Головний, домінуючий троп, який формує весь текст, — це персоніфікація гітари. Вона — жива істота, яка діє самостійно, незалежно від гравця. Такий троп називається метагоге. Це різновид метафори, який характеризується тим, що неживий об'єкт діє так, як живий. Головний прояв духовності гітари, а вона тут є суб'єкт дії, — це плач. У свою чергу плач — це гра, і ця гра безкінечна, вічна і трагічна. Сам образ плачу — сумний образ, прояв туги. Але у Лорки він набирає трагічного характеру завдяки системі порівнянь і паралелізмів. Наприклад: «плач» зіставляєтья з таким розгорнутим порівнянням:
^ Так, прощається птиця з життям
під загрозою жала змії.
Гітара як жива істота вписана в навколишній світ, вона частина цього світу. Вода, вітер, пісок, хмари — оточення, в якому існує, тобто плаче гітара, — теж живе, персоніфіковане. Тут усе пульсує, дихає. До цього життя спонукає гітара: вода плаче, вітер плаче; захід плаче, сумуючи за світанком (антитеза); «плаче стріла за ціллю»; «плаче пісок гарячий»; «плаче в голім гіллі пташка остання», і цей плач стає світоглядною константою Лорки, фактором його світосприйняття.