Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на
Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом
істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання
майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою:
рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й
матеріальні втрати тощо. Після визволення України від фашистської
навали Тютюнник закінчив п'ятий клас сільської школи і вступив до
ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в
колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі.
Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у
вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив
на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної
праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді
поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності
молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки
точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування
кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на
папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного
учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.
Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий
Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.—
1961. — № 5).
Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник
учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працює в
редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на
різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий
пагін», «Сито, сито...». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують
новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія»,
«Смерть кавалера».
Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні
Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій
за романом Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та
фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю
віддається літературній творчості.
1966p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь»
була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і
зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед
творчої молоді.
Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967р.
У 1968р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще
оповідання. Гр. Тютюннику було присуджено премію за оповідання
«Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість
«Облога» та кілька оповідань.
У 70-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна»,
«Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь»,
«Студенческий меридиан») нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить
збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская
молодежь» у 1979р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте
перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки
«Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги»
(Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).
Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978р. у
видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина
червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І.
Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.
На початку 70-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка».
Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять
місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний
смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам
твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова
казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.
За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові
Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі
Українки 1980p.
В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері
чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980р. Григір Тютюнник
покінчив життя самогубством.
1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.