Крокую рідним містечком. На доріжках, деревах, будівлях лежить пухнастий сніжок, переливаючись на ласкавому сонечку. Маленькі зірочки, що повільно сідають на ніс, щоки, вії, наче вітаються зі мною, мовчазливо повідомляючи про прихід найчудовішої пори року — зими.
Сніжинки мають найрізноманітнішу форму.
Ось на рукаві затримується одна, дозволяючи милуватися собою. Шестикутна пухнаста красуня з перетинками повільно тане, нагадуючи про скороминучість усього прекрасного. Але все одно на душі залишається світле почуття від причетності до природи...
Білі зірочки все летять і летять з просвітленого, м'якого, затишного неба, вкриваючи килимом землю, захищаючи її від лютих морозів.
Люблю зиму з її непостійністю, чарівністю, жорстокими хуртовинами, веселими ігрищами дітвори, привабливістю білого кольору. Вітаю прихід однієї з найдивовижніших пір року)