Майбутнє… Омріяне, бажане, сповнене надій та сподівань. До нього нас безупинно несуть потоки ріки життя. Майбутнє кожного з нас переплітається, як дівоча коса, і створює майбутнє України.
Та чи можливим є майбутнє без минулого та сьогодення? Ні, саме на них, цеглинка за цеглинкою, вибудовується майбутнє. Та, на жаль, дуже часто й наше життя, і життя рідного краю перетворювалося на розбурхану стихію. То пронесеться воно багатотисячними монголо-татарськими ордами, залишивши по собі згарища й попелища. То постійні набіги татар перетворять країну на Дике поле. То потерпає вона від польського владарювання, потім довгі роки терпіння, сподівань. Вони невпинно несуть нас уперед.
Двадцяте століття. Замайорів жовто-блакитний прапор над Україною, символізуючи стиглі поля та блакитне мирне небо. А тоді нашу землю ділили, розривали, шматували. І ось настав 1933-й… Він чорним круком пронісся над Україною, перетворивши більшість її земель на кладовища. Не встигла країна оплакати своїх синів та доньок, як запалахкотіло полум’я Великої Вітчизняної війни. Спільне горе об’єднало народ на боротьбу. Довга ніч війни закінчилася. Зійшла зоря Перемоги. Безмежною була радість кожного, раділа і Україна, але зі сльозами на очах.
Зліт і падіння, зліт і падіння — це наше життя. А коли ж почнеться сам політ? Багатьом здавалося, що він почався 24 серпня 1991 року. Люди вірили в те, що саме в цей день здійснилися мрії минулих, теперішніх і майбутніх поколінь. Та, на жаль, сучасні політики не хочуть вчитися на помилках руських князів та гетьманів, які пізно зрозуміли, що все лихо в державі від сварок та розбрату. Вони не хочуть дослухатися до Шевченкового слова: