- Іване Степановичу, то як щодо мого прохання?- затримала керівника стурбована підлегла.
- Якого?
- Про відпустку.
- Я вже вам все казав,- зітхнув керівник. - Ви не можете взяти щорічну відпустку у липні, бо є графік. Ви були згодні на червень. А тепер, за два тижні до відпустки, ми не можемо нічого змінити.
- Я ж вам пояснила, що ці раптові сімейні обставини... Будь ласка, можливо, хтось погодиться помінятись зі мною місяцями?
- Маріє Іванівно, -керівник втрачав терпіння, - ми вже питали, нікому не вигідно віддати вам липень. У кожного свої обставини. Не можна думати лише про себе. Зрештою, оформіть п'ятнадцять днів за власний рахунок, якщо вам так треба. І не доймайте мене більше, будь ласка.
- Іване Степановичу, - працівниця не втрачала надії,- я вас дуже прошу. Два тижні можу взяти, але то є дуже мало. Чоловікова відпустка триває лише тиждень, потім він знову за кордоном. А дитину ми маємо покласти в лікарню, ви ж знаєте. Мені неймовірно потрібен цей місяць зараз. Чи не могли б ви попросити нашого Олега Павловича помінятись зі мною? Він вас послухає.
Керівник завершив розмову:
- Я питав його. Не може, людина теж має певні плани і проблеми. Будь ласка, вирішуйте свої питання з колегами самостійно. І більше нічим не можу вам допомогти.