На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька. Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала. - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька. - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати. - Як це? - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою – вона мене й поллє. Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна! Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати. - Приєднуйся! – гукнула. - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю. Біленька здивувалася: - А що робитимеш, коли вітер нападе? - Домовлюся. Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими. Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона. Аж раптом одного дня налетів Буревій.- Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар. Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева. - Я не хочу, - заплакала берізка. - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер. Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька. - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий? - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло? - Я тебе не боюся, - відказала берізка. У Буревія мову відняло. - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш? - Знаю. - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької. Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося. - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть. А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку: - Ти як? - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані… - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка. - Правда? - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати. – Я згідна, - промовила Тоненька.З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася!