Серед людей іноді зустрічаються такі, які вважають, що модна зачіска, стильний одяг — це запорука успіху у будь-яких справах. Безумовно, до певної міри це так, але не зовсім. Усе криється в душі людини. Отже, як каже прислів'я: "Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму". Так, саме розум — найцінніший скарб людини. Розумна людина ніколи не буде шукати причину своїх негараздів у зовнішньому вигляді.
Головний герой п'єси М. Куліша Мина Мазайло теж шукав причину своїх життєвих негараздів у немодному українському прізвищі: "Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!"
Тим часом головний герой має родину, дім, непогану роботу. Жодних проблем через українське прізвище він не має. Виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький. Мазайло здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей, інколи не погоджується з ним.
Українізація для Мини — щось вороже: "Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади"- Він вважає: "Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія".
Для головного героя п'єси історія свого роду нічого не значить. Він забув, що з діда-прадіда сам він українець, а предки його — мужні і славні люди. У маренні до нього з'являються діди Запорожці, Чумак, Селянин, і Мина, злякавшись їх, кричить: "Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене..." Мазайло думає про корінь слова, а як би хотілося, щоб він пригадав корінь свого роду і зберіг його. Але Мина відмовився від родинних коріннів.
Сучасники Куліша побачили в героях п'єси своїх знайомих, сусідів, себе. Фразами з тексту заговорили всі. 1929 року було навіть надруковано інтермедію "Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника", де герой спростовував виступ Куліша, називаючи виступи наклепом. Він доводить: "У Наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці... Я на службі свої обов'язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи..."
Це було в 30-ті роки. А зараз? Чи змінилося щось на сьогоднішній день?
Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі "Мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. Чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння.
Отже, можна сказати, що п'єса М. Куліша актуальна і сьогодні. І буде це до того часу, поки існуватимуть такі Мини.