Трагедія закоханого серця у збірці І. Франка «Зів'яле листя» Шкільні твори
1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів'яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки».
Усі вірші трьох «жмутків» об'єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.
Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з'являються перші нотки смутку:
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:
Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне...», «За що, красавице, я так тебе люблю...» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:
Не надійся нічого! Чи ти знаєш,
Що ті слова — найтяжчая провина...
Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.
В останньому вірші першого «жмутку» — «Епілог» автор пише:
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:
Як почуєш вноч�.....