Одного разу, після збору урожаю, під
велику грудку землі впало зернятко. Настрашилося, що вже пропало. Із того
переживання дуже втомилося тай заснуло і не помітило як настала зима. Накрила
його біленькою ковдрою,а згодом весна омила його теплим дощиком .І наше
зернятко проросло.
Зростало
воно в щасливій родині з іншими зернятками у золотому колосочку. Дуже любило
тепле літнє сонечко та кольорову веселку, яка часом приходила в гості разом з
жвавим дощиком. А ще дуже любило зернятко розглядати білі пухнасті хмаринки, що
пропливали над рідною нивою змінюючи форми та хитаючись на стеблинці слухати
розповіді вітру.
Минуло літо – зернятко дозріло. Настав час збирати врожай, на поле прийшли
хлібороби, турботливо й дбайливо зкосили пшеничні колоски, змолотили зерно і
відвезли у село. Так зернятко потрапило до комори. Йому було тепло і затишно
серед друзів зерняток. Засинаючи та згадуючи розповіді вітру зернятко почало
мріяти про своє майбутнє. Уявляло собі як перетвориться на біле пухке борошно і
потрапить до пекаря. Пекар замішає тісто і випече духмяний хліб або солодке
тістечко на радість діточкам. А може дбайлива господиня наліпить смачних
вареників із вишнями для своїх синочка та дочки. Не погано було б стати і
розкішним весільним короваєм, на щастя молодятам. Але найбільшою мрією зернятка
було потрапити до ніжних і турботливих рук бабусі, що допоможе йому стати
солодкою, пишною Великодньою Паскою та радувати усіх навколо неперевершеним і
незабутнім смаком улюбленого свята. А перед тим як паску скуштувати, її
поставлять на найгарніший вишитий рушник, у коло з яскравих писанок, запалять
тоненьку свічечку та прочитають молитву на здоров’я і добробут усієї родини.