I день не день, i йде не йде,
А лiта стрiлою
Пролiтають, забирають
Все добре з собою.
Окрадають добрi думи,
О холодний камiнь
Розбивають серце наше
I спiвають амiнь,
Амiнь всьому веселому
Од нинi до вiка.
I кидають на розпуттi
Слiпого калiку.
Невеликiї три лiта
Марно пролетiли...
А багато в моїй хатi
Лиха наробили.
Опустошили убоге
Моє серце тихе,
Погасили усе добре,
Запалили лихо,
Висушили чадом-димом
Тiї добрi сльози,
Що лилися з Катрусею
В московськiй дорозi;
Що молились з козаками
В турецькiй неволi
I Оксану, мою зорю,
Мою добру долю,
Що день божий умивали...
Поки не пiдкрались
Злiї лiта та все теє
Заразом украли.
Жаль i батька, жаль i матiр,
I вiрну дружину,
Молодую, веселую,
Класти в домовину, -
Жаль великий, брати мої!
Тяжко годувати
Малих дiток неумитих
В нетопленiй хатi!
Тяжке лихо, та не таке,
Як тому дурному,
Що полюбить, побереться,
А вона другому
За три шаги продається
Та з його й смiється.
От де лихо! От де серце
Разом розiрветься!
Отаке-то злеє лихо
Й зо мною спiткалось:
Сердце люди полюбило
I в людях кохалось,
I вони його вiтали,
Гралися, хвалили...
А лiта тихенько крались
I сльози сушили,
Сльози щирої любовi,
I я прозрiвати
Став потроху... Доглядаюсь, -
Бодай не казати!
Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а змiї...
I засохли мої сльози,
Сльози молодiї.
I тепер я розбитеє
Серце ядом гою -
I не плачу, й не спiваю,
А вию совою.
Отаке-то! Що хочете,
То те i робiте;
Чи голосно зневажайте,
Чи нишком хвалiте
Мої думи, - однаково
Не вернуться знову
Лiта мої молодiї,
Веселеє слово.
Не вернеться... I я серцем
До вас не вернуся.
I не знаю, де дiнуся,
Де я пригорнуся,
I з ким буду розмовляти,
Кого розважати,
I перед ким мої думи
Буду сповiдати?
Думи мої! Лiта мої,
Тяжкiї три лiта!
До кого ви прихилитесь,
Мої злiї дiти?
Не хилiтесь нi до кого,
Ляжте дома спати...
А я пiду четвертий год
Новий зустрiчати.
Добридень же, новий годе,
В торiшнiй свитинi!
Що ти несеш в Україну
В латанiй торбинi?
"Благоденствiє, указом
Новеньким повите".
Iди ж здоров, та не забудь
Злидням поклонитись.