Старі люди споконвіку користувалися заслуженою повагою. І не даремно. Їх досвід завжди допомогав молодим у вирішенні складних проблем. Народна мудрість каже: "Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся, й свого не загубиш".
Шанобливому ставленню до людей похилого віку здавна привчали дітей. Так було заведено у всіх народів світу. Так і у нас, в Україні, віддаючи данину шани і любові до старих, усвідомлюючи, яких негараздів зазнали ці люди в житті, дітям прищеплювали в сім*ї повагу до старших.
Молодші були повинні повсякчас виявляти увагу до старших людей: в їх присутності вони не могли сісти без запрошення, повинні мовчати, поки їх не спитають. Обов*язок молодих - проявляти витримку і не перечити старим, завжди бути готовими прийти на допомогу.
Я думаю, що без старих людей і молодим живеться не солодко: від кого ще почуєш такі чудові казки, як не від свого дідуся? Або хто спече такого смачного пиріжка, зварить такого борщу? Хто тебе приголубить так, як це зробить мила бабуся? Їм уже багато чого складно зробити самим, але ж вони дарують нам стільки радості у житті!