Красу Батьківщини може відчувати кожний, але так талановито описати її у поезії зміг би, напевно, тільки Павло Тичина. З віршів поета видно, що красива природа, навколишній світ, ненька-Україна — наймиліші серцю письменника. Павло Тичина помічає все: і струмочок, і метелика, і квітоньку, і хмарочку, — усе залишає в душі письменника свої сліди. «Блакить мою душу обвіяла», — пише митець. Читаючи поезії цього автора, ми самі начебто злітаємо до неба. Легко, з ніжністю і турботою, наче мама, автор описує рідний край. Не приховує Павло Тичина своєї любові до всього світу. Влучно порівнює поет струмочок серед гаю із стрічечкою, метелика зі свічечкою. Нічого злого немає у віршованих рядках. Тільки мир, спокій, любов. І українська природа віддячує. Вона показує письменникові те, що ховається від погляду звичайної людини.
«Ген неба край — Як золото». І справді, рідна земелька віддає сторицею, віддає золотом гаїв, сріблом струмків, діамантами небес. Купається Павло Тичина, мов ластівка, у нивах. Після цих віршів починаєш помічати, те, що раніше міг тільки уявляти. Що нам заважає любити Україну, як її люблять поети? Нічого. Треба тільки посміхатись, іти назустріч природі з величезною любов’ю та повагою. Треба дбати про неї і тоді ніколи не зникне з-перед очей тичинівська річечка, лісочок — Українонька.