Мова належить до так званих вторинних систем. Вона iснує не сама по собi, а в людському суспiльствi, похiдним вiд якого вона є. Водночас мова – один iз факторiв самоорганiзацiї суспiльства i невiд'ємна ознака таких спiльнот, як рiд, плем'я, народнiсть, нацiя.2. Мова iснує у свiдомостi членiв суспiльства, реалiзується в процесах мовлення i "консервується" в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить вiд кожного з мовцiв.3. З матерiального погляду в мовi, що реалiзується в мовленнi, немає нiчого, крiм звукiв, якi комбiнуються у слова, речення тощо. За цими комбiнацiями скривається величезний свiт значень – фонетичних, лексичних, граматичних, стилiстичних. Саме в них вiдображенi знання народу– носiя мови – про свiт, його структуру, ставлення людей до нього. "Мова народу – це його дух, i дух народу – це його мова" (В. фон Гумбольдт). У нiй акумулюється духовна енергiя народу. Вона є головною ознакою i символом нацiї.4. Через мову ми пiзнаємо свiт. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає свiт безпосередньо, "таким, як вiн є". Насправдi наше сприйняття свiту вiдбувається крiзь призму нашої мови. "Світ просіється крізь сито слів" (К. Кравс).Пiдкреслимо, що в кожного народу "мовна картина свiту" – своя, неповторна. Найпростiший приклад: ми в природi чуємо тiльки тi звуки, якi є в нашiй мовi (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рi-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп тощо). В iнших народiв цi звуконаслiдування звучать зовсiм iнакше.Весь свiт ми "розчленовуємо" i "сортуємо" так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якiй зафiксовано досвiд усiх попереднiх поколiнь рiзних епох. Тому зникнення будь-якої мови – це незамiнима втрата, яка збiднює людство в цiлому.Мова – засiб самопiзнання народу, форма iснування надбудови в усiх її виявах. "Мова – дім духу" (М. Гайдеггер).