«Поразка це наука. Ніяка перемога так не вчить...»
Чи дійсно це
так? Питання неоднозначне як саме життя, але ми все-ж спробуємо підійти
до нього ближче, і якщо не ввійти до прекрасного замку істини, то
принаймні зазирнути туди через напіввідчинені двері з чорного входу.
Насамперед
хотів-би зазначити, що поразка завжди вказує на наявність проблеми і
спонукає шукати шляхи її вирішення. Так, знаменитий винахідник Томас
Едісон, коли йому радили припинити працювати над розробкою
електролампочки, вказуючи на безліч невдалих експериментів, відповідав:
«Я вже знайшов дуже багато неправильних способів втілити свою ідею в
життя, залишилось лише знайти один правильний». Та й взагалі, хто з нас,
в ранньому дитинстві навчився ходити, не набивши гулю на лобі, або
їздити на велосипеді, не поздиравши коліна й лікті? Ось так протягом
всього життя, методом проб і поразок, і формуємо ми свої навики, свій
характер, і взагалі себе як особистість, з кожною невдачею позбавляючись
від чогось зайвого, подібно як скульптор, відсікаючи від грубого каменя
шмоточок за шматочком, перетворює його на прекрасний і витончений
витвір мистецтва.
Хотів-би також сказати, що навчання поразки
болісне, проте дуже ефективне. Коли люди стають настільки
саповпевненими, що не хочуть слухати жодного вчителя, саме поразка може
змусити їх зупинитись, задуматись і піти правильним шляхом. Так було з
героєм однієї з притч Ісуса Христа, записаної в Святому Письмі.
Непутящий молодий юнак, що шукав лише задоволення для себе, забирає у ще
живого батька свою долю спадщини і вирушає в далеку країну, аби
повністю віддатись розвагам та насолодам. І лише прогулявши все, та
залишившись без шматка хліба, він усвідомлює всю підлість свого вчинку і
повертається до батька аби попросити прощення.
Попри все
вищесказане, кожен з нас може привести чимало прикладів людей, котрих
поразка зломала остаточно, і котрі вже так і не змогли піднятись.
Виявляється, ця сувора вчителька далеко не завжди дає право на
перездачу. Однак, як говорили древні: «Все, що мене не вбило, зробило
мене сильнішим». Тому, якою важкою не була б невдача, головне – не
занепадати духом, а брати правильні уроки і продовжувати йти в вперед.
Отож,
підводячи висновок, скажемо, що поразка – добра наставниця, що
терпеливо вказує на наші помилки, і змушує шукати шляхи їх подолання,
але не забувайте: часом вона може бут занадто строгою і не завжди дає
другий шанс, тож краще брати науку з інших джерел, і не доводити себе до
того, щоб виправити могла тільки невдача. Якщо ж ви все таки потрапили
до її суворої школи, то візьміть з неї все, що тільки можна, хоча б
навіть для того, щоб не потрапляти туди знову.