Жук
Минулого літа я став свідком доволі смішного епізоду, про який я зараз розповім. Якось гуляв я в парку, втомився і сів на лаву відпочити. Раптом я побачив великого жука, який лежав на спині і дригав лапками, бо не міг перевернутися. Поки я гадав, чи піти перевернути його, я побачив хлопця трохи старшого за мене, який йшов по доріжці, розмовляючи по мобільному телефону. Найбільш ймовірно, він розмовляв з приятелем. Я почув частину його монологу: "та я взагалі не люблю людей. Вони мені набридлі, ніякого толку з більшості людей немає, якби вони всі померли, нічого б не змінилося... Так, і тварин теж..." Аж раптом він побачив того жука і, не перериваючи розмови, взяв його, переніс за край доріжки й випустив у траву. І пішов, розповідаючи співрозмовнику про те, як він нікого і нічого не любить. А я сидів на лаві і посміхався.