Максим Максимович — цільна та безпосередня натура, не
«печорінського» типу. У нього «чудесна душа, зол оте серце». Бел у він любив як
рідну дочку, по-родинному ставився до Печоріна. «Розумовий кругозір Максима
Максимовича дуже обмежений, але причина цієї обмеженості не в його натурі, а в
його розвитку»,— говорить Бєлінський. Спільна з Печоріним служба у фортеці —
виняткова подія в житті Максима Максимовича. Усе життя він служить далеко від
культурних центрів, це «старе немовля, добре, миле, людяне, недосвідчене у
всьому, що виходило за тісний кругозір його поняття та досвіду».
Максим Максимович, який на дійсній службі не знає нудьги,
багато особливостей Печоріна називає «дивними» і готовий пояснити його душевну
невдоволеність «модою». Сам Максим Максимович відрізняється від Печоріна
добротою і терпимістю до людей. Цю рису Лермонтов уважав визначальною і
властивою російському характеру: «Мене мимоволі вразила здатність росіянина
пристосовуватись до звичаїв тих народів, серед яких йому трапляється жити; не знаю,
варта осуду чи похвали ця властивість розуму, але вона доводить неймовірну його
гнучкість і наявність того ясного здорового глузду, що прощає зло скрізь, де
бачить його необхідність чи неможливість його знищення».
Максим Максимович не втручається в почуття Печоріна, проте
готовий по-лицарськи захищати високі моральні принципи. До Печоріна він
прикипів усією душею.
Цей образ не менш типовий, ніж Онєгін, Ленський та інші.
Критик Бєлінський звертається до читачів: «Чи не правда, ви так звиклись з ним,
так полюбили його, що ніколи вже не забудете його, а якщо зустрінете під грубою
зовнішністю, під корою згрубілості від важкого та бідного життя — гаряче серце,
під простою, міщанською мовою — теплоту душі, то напевно скажете: «Це Максим
Максимович». І дай вам бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимів
Максимовичів!».
Значения образу Максима Максимовича у творі — У романі
постійно лунає голос автора, який оцінює вчинки, думки та почуття свого героя.
Він настроює читача на активне ставлення до Печоріна; читач повинен скласти
власну думку про героя. Роль автора — допомогти йому в цьому.
Для цього Лермонтов користується різними прийомами непрямої
характеристики. У повісті «Бела» ми бачимо Печоріна очима Максима Максимовича;
у повісті «Максим Максимович» про нього розповідає автор. Досить вагомим є
також прийом зіставлення різних характерів та поглядів на людину і світ. На
відміну від Печоріна, Максим Максимович задоволений тим, що має, дивиться на
світ з точки зору прагматика та реаліста.