Моє хобі - фотополювання. Це так захоплююче! Довго ходиш по лісу - нічого цікавого. І раптом помічаєш щось таке, що дух захоплює. Одного разу теплим липневим ранком я зібрався «пополювати» на улюбленій «кіномайданчику» - невеликій галявині, де було повно брусниці... І ось я вже майже на місці. Раптом бачу: на галявинці з брусничним запахом в повітрі стоїть ведмежа. Він раптом взмахивал головою і тикався носом в землю, то перевалювався з боку на бік і шкрябав землю когтишками. Він явно щось ловив і ніяк не міг зловити. І раптом я зрозумів: ведмежа ловить свою тінь! Він бачив, що поряд ворушиться щось темне, кидався на щось темне і шкірив зуби. Але тінь - тінь. Навіть старий ведмідь не дуже-то вірить своїм очам. Ось і ведмедик: понюхає тінь - не пахне. Нахилиться до землі - не шарудить. Стукне лапою - здачі не дає. Покрокував ведмежа геть, а тінь за ним. Треба сісти, все не поспішаючи обдумати. Став присідати повільно на задок. Присів - натрапив на гострий сучок! Підскочив, а озирнутися не можна: тінь перед носом теж стрибнула. Шерсть на мишкової холці стала сторчма. Позадкував - знову напоровся на гілляку! Закричав ведмежа басом і, як заєць, упрыгал в кущі. Ось і завершилася моя «полювання». А на пам'ять про вдале дні залишилися фотографії. Я вклеїв в альбом і підписав так: «Ведмежа ловить