Є така легенда: древні римляни зберігали вогонь в гробницях безмежну кількість років. Одна з вічних ламп ніби-то горіла в похованні Тулії, дочки Цицерона. Колись я почула цю легенду і вирішила будь-що такий вогонь запалити в реальності. Я читала багато літератури, розпитувала учительку хімії у школі, знайомилася з історичними пам*ятками. Мені вдалося дещо знайти на цю тему. Наприклад, така лампа, запалена у 1871 році, до цих пір горить...
Одним словом, я так набридла однокласникам з своїми ідеями, що вони почали між собою називати мене "вічним вогнем". І я себе також почала відчувати таким вогнем. Я - вічний вогонь. Все, що відбувається у світі, я освічую своїм вогнем. Я мрію, щоб цей вогонь був мирним вогнем домашнього вогнища. Щоб він освітлював мирні оселі. Я хочу, щоб мій вогонь горів на користь людям. Щоб вони могли його підхопити, рознести по домівках і грітися навкого нього.