Лев, маючи здібності політика й полководця, на відміну від Володимира, відзначався войовничістю, нестриманістю й підступністю, що перешкоджало йому домогтися возз'єднання королівства. Він майже не цікавився питаннями розбудови міст, розвитку ремесел, торгівлі й сільського господарства. Не стільки шукав шляхів до подолання удільності, скільки втягувався в кровопролитну борню з Литвою, ятвягами й Польщею. При цьому переважно вів не оборонну, а наступальну боротьбу, намагаючись захопити (часто не без допомоги монголів) білоруські, литовські й польські землі. Позитивним було відвоювання в Угорщини частини Закарпаття з центром у Мукачевому. Не вдалося йому поширити своєї влади на Пониззя, що потрапило до володінь правнука Джучі (старший син Чингісхана) - Ногая. У 1301 р. Лев помер.