Осердя, як і на любов, існує чимало різних поглядів.
Пригадується один епізод із життя. Був вечір. Люди поверталися з
церкви, у якій щойно закінчилася Вечірня. Раптом почувся крик. Він
долинав від п’яного чоловіка, котрий лежав неподалік. Важко було
зрозуміти, що намагався сказати цей чоловік, але відгуки людей можна
було почути і за сто метрів. Велика кількість осуду посипалась на нього…
Почути таке від людей, котрі кілька хвилин тому були в церкві, стало
несподіванкою. Це був наче грім серед ясного неба. Інші проходили повз
нього створивши лице, яке виражало неабияку заклопотаність. У числі
останніх із церкви вийшов маленький хлопчик. На вигляд мав близько 12
років. Підійшов до нього, допоміг підвестися. Тим часом у гурті людей,
що стояли неподалік, почалося обговорення особи хлопчика. Усі зійшлися
на думці, що він є сином того п’яного чоловіка. Також прозвучали слова,
що той чоловік не заслуговує на такого доброго сина. Дехто стверджував,
що такого батька варто було б залишити на вулиці до ранку, мовляв, аби
протверезів і мав урок на майбутнє. Отже, так виглядала «народна
мудрість», хоч нею, на превеликий жаль, і не пахло. А хлопчина просто
відвів цього чоловіка додому. Сам же швидко побіг до свого, бо вже
темніло і він не хотів, щоб батьки тривожилися. На мою думку, це
випадок, коли мала дитина повелася доросліше, ніж сивочолі дідусі і
бабусі