Пропоную скласти таку казочку про числівники:
Зібрались якось
числівники погуляти разом. Була їх сила-силенна, навіть не злічити. І
між ними сталась суперечка. Більшість з них вважали, що Нуль - це їх
товариш, який нічого не значить. Нуль образився і пішов. А числівники
продовжили свою прогулянку, навіть не переймаючись, що образили свого
товариша. Проте вже кілька хвилин потому числівники усвідомили,
що нуль - дуже важлива цифра. Без неї не вийде десятки, сотні, тисячі,
мільйона. Вони швидко побігли за своїм ображеним другом і попросили в
нього пробачення: "Пробач нас, друже, ми були не праві. Ти - дуже
важлива цифра". Нуль їх пробачив та наголосив на тому, що не буває
когось важливішого чи менш вартісного у мові. Адже всі частини мови
знаходяться у нерозривній єдності, а кожне зі слів несе велику цінність!