Для Тараса Шевченка жіноча
недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями.
Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра
передчасно померла
Це,
зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча
доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки
в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не
знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала
всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок
ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі
образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо
назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма",
"Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не
випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в
тодішньому суспільстві.
Десятки
"благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у
своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не
тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її
своєю, рідною.
Шевченкові
поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А
балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка",
"Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема
історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них —
це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні,
а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він
підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і
вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми
"Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з
однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з
дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси,
ніжності і благородства.