Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина Аліг'єро ді Беллінчоне л'Аліг'еро. Сина назвали Дуранте, скорочено — Данте. Батько Данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. Мати померла рано, і Данте не пам'ятав її. Коли Данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда Портінарі на ім'я Беатріче. Ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ Кохання, що згодом увійшов у його творчість. Про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення Вічно Жіночого Данте розповів у своїй першій книзі «Нове життя» (1295). Поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до Беатріче.
Наприкінці XIII ст. Флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної боротьби. Особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників Папи Римського). Врешті-решт гвельфи перемогли. Данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у суспільному житті Флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує дипломатичні доручення, веде переговори в Римі з Папою Боніфацієм VIII. Але в таборі гвельфів немає згоди. Гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). Данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». Поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання Італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. Внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорстокою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. Данте у той час був у Римі, і його заочно засудили до вигнання з Флоренції. У вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. Так почалася пора поневірянь Данте. Він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужими сходами». Розповідають, що Данте побував майже в усіх містах Італії, шукаючи притулку. Самотність на чужині (його дружина Джемма Донаті залишилась у Флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це привело поета до сподівань на владу імператора. У 1310 р. німець; кий імператор Генріх VII вступив із військом в Італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. Трактат «Про монархію» втілює віру автора в ідеального монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. Але Генріх VII незабаром помер, і надія Данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. Останні шість років Данте провів у Равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року.
Крім «Нового життя», перу Данте належать й інші твори. Наприклад, у філософському творі «Бенкет» (1304) письменник утверджує природну схильність людей до пізнання, що є «найвищим досягненням життя». У трактаті «Про народну красномовність» (1304) Данте уславлює красу й велич народної італійської мови, але він не заперечував значення латини, яка, на його думку, може залишитися мовою науки й літератури.
Данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літературної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання Італії.
Найбільш відомий твір Данте — поема «Божественна комедія», яку поет розпочав приблизно у 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., незадовго до смерті.
Незабудь добавить в друзья, и поблагодорить)