«Немає ніякої української
літератури», — говорили російські чиновники, заперечуючи існування не тільки
української літератури, але й мови. А народ без мови, як відомо, не народ. Та
українці були з цим не згодні — і от виходить «Енеїда», повісті Г. Квітіси-
Основ’яненка, які довели, що україномовні твори можуть не тільки смішити, а й
примушують плакати. Але найголосніше заявив про існування української мови та
літератури Тарас Григорович Шевченко. Такої кількості творів українською
мовою, як створив Шевченко, до нього не писав ніхто, і це враховуючи роки
заслання із забороною писати. До того ж поет зміг охопити надзвичайно широкий
діапазон тем і проблем, яких до нього ледве торкалися. Ми й досі співчуваємо
молодим закоханим дівчатам, що гинуть від кохання, разом з автором вболіваємо
за долю жінки-матері. А ще слід згадати сповнені болем твори, написані після
подорожей в Україну, згадки про славне героїчне минуле, які були докором пасивним
сучасникам, а ще — сатира, філософська лірика і мрії про майбутнє. Всі теми,
яких торкався поет не відразу й згадаєш. І хто після цього міг сказати, що
немає української літератури?!
Постать Кобзаря масштабна та
грандіозна, і навіть історію української літератури можна поділити на два
періоди: до Шевченка та після нього. Перший період — це лише спроби заявити про
існування національної літератури, другий — тверда впевненість в її існуванні.
Сила таланту Тараса
Григорозича була настільки потужною, що не т,:сгла не вплинути на його
нащадків. Багато письменників ще за життя поета давали йому свої твори й уважно
прислухалися до зауважень, дуже цінувалися схвальні рецензії Кобзаря. Так було
з Марком Вовчком, яку Шевченко
назвав своєю донькою, і це благословення письменниця пронесла крізь усе життя.
А скільки талановитих
письменників, що збагатили своїми творами нашу літературу і чиї імена вписані
назавжди в її історію, вперше спробували перо під враженням «Кобзаря» Тараса
Шевченка.
Його ліричні й сумні, гнівні й
безжальні твори ставали для багатьох одкровенням, поштовхом для подальших дій,
вони формували світогляд і були орієнтиром.
І цю любов і повагу до
Шевченка всі письменники пронесли крізь життя, бо тільки людині, яку любиш і
поважаєш, можна присвятити власний твір. А присвячено їх йому немало. Мабуть,
якщо зібрати їх усі, то їхня кількість в декілька разів перебільшить написане
самим Кобзарем. А скільки їх ще буде!
Постать Шевченка дійсно епохальна, і ми повинні
пишатися тим, що належимо до одного народу з цим генієм, який відкрив шлях для
української літератури.