На оперету мене спокусив сусід по кімнаті в готелі. Зав'язуючи перед дзеркалом краватку він запитав : "Ви коли-небудь були на київській опереті?". "Не був ні на київській, ні взагалі." Він глянув на мене, як на зрадника, і єхидно зауважив: "А я гадав, що журналісти, навіть ровінційні, - птахи найвищого польоту..." На оперету я все-таки з ним пішов. Замигтіло, заграло, закрутилося сліпуче колесо перед очима! Що за диво це було! Гарячий шал не відпускав ні на мить, змушував тріпотіти розбурхане серце... Поруч мене сиділи двоє стареньких, він і вона. Бліді, сумовиті, роками й болячками притлумлені люди. Такими здалися на початку. А потім краєм ока я бачив, він поклав свою тремтячу руку на її. А пристрасті на сцені наростали. І той дідусь у запалі розчуленості важко, з пристогном схилив свою голову їй на коліна й похапцем цілував жовті, з ліловими прожилками руки дружини. А вона гордо й незворушно дивилася перед себе. Лише старомодне чорне жабо на грудях здіймалося частіше, і в ліловому вицвілому оці, бачив я, довго плавала маленька кольорова сльоза (За М. Дочинцем). Тип мовлення: а)опис з елементами роздуму б)розповідь в)роздум г)опис