Горобина та пташки
Росла собі у місті горобина. Гарне було дерево, особливо восени та взимку, коли на ній червоніли стиглі якідки. До горобина прилітали пташки та прохали деревце: "Горобиночко, дозволь, будь ласка, ягідок скуштувати! Ми такі голодні!". А горобина була пихата та не дозволяла, бо, мовляв, пташки її красу з'їдять. Пташки взяли та улетіли шукати іншої їжі та більше горобину не турбували, навіть на гілки не сідали.
Пройшла зима, прийшла весна, і аж раптом занедужала горобина. Напала на неї гусінь і їла її молоденькі листочки. "Пташки, допоможіть мені!" - кличе горобина, а пташок нема: вони на інших деревах гусінь об'їдають. Так і стояла горобина некрасива, з обгризеними гусінню листочками. І зрозуміла горобина, що сама у цьому винна: образила пташок. Тому, коли прийшла зима, горобина сама покликала пташок, вибачилася за свою пихатість та пригостила їх ягідками.