Ответ:
Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. Вітовт, виконуючи плани «великого княжіння на всій руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (у Брацлаві, Черкасах та інших містах), закладає фортеці та морські порти у південних степах (кінець XIV — початок XV ст.; Каравул (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на лівому березі Дністровського лиману), Коцюбіїв (Кацібей, Качибей — на берегах Одеської затоки, між двох лиманів — Хаджибейського (Кацибейського) і Куяльницького (Куганлык); на місці сучасної Одеси), ряд військових поселень на Південному Бузі (Бужин (?) та Вітовтова переправа (міст) (→ Первомайськ)) і нижньому Дніпрі (Дашів та Вітовтова Митниця)); здійснює у 1397-1398 два переможних походи проти Золотої Орди.
Збудував на приєднаних південних кордонах своєї держави велику систему укріплень, яка складалася з фортець: Дашів (пізніше Очаків), Соколець (пізніше Вознесенськ), Каравул (пізніше Рашків), Білгород, Кацюбіїв (пізніше Одеса).
З 1398 року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське
Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор'я. Однак поразка литовсько-руських військ у битві на річці Ворсклі 1399 від переважаючих сил золотоординських ханів перекреслила мрії Вітовта про об'єднання в межах литовської держави всієї Русі-України. Після цієї поразки зупинилось становлення самостійної Литовсько-Руської держави, й Вітовт вимушений був йти на зближення з Польщею. У 1401 уклав з Ягайлом Віленсько-Радомську унію, якою офіційно визнавався як «великий князь всіх земель литовських»