Ответ:
К. II була прихильницею абсолютизму й стосовно України проводила політику, спрямовану на остаточну ліквідацію її держ. автономії та інкорпорацію її тер. до Російської імперії. У листоп. 1764 К.Розумовського було звільнено з посади гетьмана, а сам гетьманату інститут ліквідовано. Для управління Україною була створена 2-га Малоросійська колегія на чолі К.||
За рекомендацією К. II (вона не довіряла результатам попередніх переписів нас. в Гетьманщині) 1765–69 було здійснено Генеральний опис Лівобережної України, у ході якого складалися списки місц. оподатковуваного нас. та обліковувалися його земельний фонд й ін. майно.
Прагнучи зарекомендувати себе перед зх. країнами як "освіченого монарха" (див. Освічений абсолютизм), К. II сприяла пожвавленню сусп.-політ. життя в імперії, в т. ч. в Україні, зокрема ініціювала вибори депутатів до Законодавчої комісії з вироблення "Нового Уложення" (див. Комісія законодавча 1767–1768) та складання "наказів" депутатам від різних верств нас. В роботі комісії взяли участь представники від центр. урядових установ, дворянського стану (див. Дворянство), нас. міст, козаків і навіть від державних селян. К. II власноруч написала і свій "наказ" до комісії, в основу якого поклала низку прогресивних для свого часу ідей, зокрема про поділ влади, реліг. толерантність, гуманне поводження із заарештованими тощо.
У 1760–80-х рр. були остаточно ліквідовані укр. козац. військо, запороз. військо, лівобережні й слобідські козацькі полки, а також традиційний адм.-військ. устрій в Україні. На тер. 5 колиш. слобідських козацьких полків було утворено Слобідсько-Українську губернію. Її центром ставав Харків, а колиш. полкові міста Охтирка, Суми, Ізюм і Острогозьк (нині місто Воронезької обл., РФ) перетворені на провінційні містечка. Решта населених пунктів перейменовувалась у військ. слободи. Із п'яти козац. слобідських полків були сформовані гусарські полки (див. Гусари), що увійшли до складу рос. армії.
Лівобереж. козац. полки також були реорганізовані. На базі цих полків за указом від 28 черв. 1783 було створено 10 регулярних кавалерійс. полків, що теж увійшли до складу рос. армії. Повне злиття укр. козац. війська з рос. армією відбулося 1789 і 1791, відтоді всіх укр. військовиків офіційно стали називати так само, як і рос., – солдатами і офіцерами.
23 квіт. 1775 спец. рада при К. II розробила детальний план ліквідації Нової Січі та її збройних сил. Проти Січі в черв. 1775 кинули регулярні військ. частини, що по завершенні тогочасної рос.-турец. війни поверталися з театру бойових дій. За чисельністю вони в 10 разів переважали збройні сили козаків Січі. Після зайняття Нової Січі тамтешні оборонні споруди були повністю зруйновані, там було розміщено рос. гарнізон.
Натомість було створено принципово новий, імперський адм.-політ. апарат. У адм. і суд. установах переважну більшість місць посіли представники місц. еліти. Більша частина козацької старшини перейшла на службу до нової влади.Спочатку старшинські чини були зрівняні з рос. військ. табельними чинами (див. Табель про ранги 1722), потім, 1784, – скасовані (залишилися тільки офіцерські чини). За указом К. II від 3 трав. 1783 на тер. Лівобереж. та Слобідської України було юридично затверджено кріпацтво.
Після секуляризації церк. і монастирських земельних володінь, здійсненої згідно з указом від 10 квіт. 1786, православна церква в Україні повністю втратила свою автономію, а після приєднання до Рос. імперії Правобереж. України (1793) там була ліквідована Українська греко-католицька церква: унійні єпархії були скасовані, їхнє майно конфісковано, унійні храми передавалися православним. Під тиском імперської адміністрації до правосл. Церкви 1794–95 перейшло понад 1,5 млн греко-католиків.
За роки правління К. II Україна була остаточно позбавлена власної військ. сили, власних держ. інституцій і власної церкви. Це призвело до того, що українці на тривалий час втратили перспективу нац. розвитку.
Разом з тим у результаті російсько-турецької війни 1768–1774, російсько-турецької війни 1787–1791 та 3-х поділів Польщі до складу Рос. імперії ввійшли майже всі етнічні укр. землі, окрім Галичини, Буковини та Закарпатської України, а також Крим. п-ів.
1787 К. II здійснила подорож на південь України і до вже завойованого Криму. Під час відвідування Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), заснованого Г.Потьомкіним і названого на її честь, імператриця брала участь у закладці фундаменту Свято-Преображенського собору. 1792 вона схвалила пропозицію місц. властей Катеринослава встановити на тер. міста їй пам'ятник. (Щоправда, відкриття останнього відбулося набагато пізніше – 1846; пам'ятник проіснував до лют. 1917.)
У гуманітарній сфері політика К. II відзначалася посиленою русифікацією нац. земель, що входили до складу імперії: 1766 Синод видав указ Києво-Печерській лаврі друкувати тільки ті книги, що пройшли його цензуру, 1769 за указом того ж Синоду укр. книги в церквах були замінені на моск., а букварі укр. мовою були повністю вилучені з ужитку.