Мушу сказати, що п'єса дійсно гідна не лише до прочитання, але й до того, щоб подивитись її на сцені. Дечимсь схожа на "Наталку Полтавку" І.Котляревського, але Шевченко додав перцю до сюжету, загострив конфлікт. Завдяки цьому драма читається на одному подиху. Мені було важко від неї відірватися, бо одне переходило в інше, не було нічого затянутого, співчуваєш головним героям, які проявляють своє кохання та непокору несправедливому батькові. Тут немає пісень, як у Котляревсьокого, але й без цього зрозуміло, хто лицемір, хто справжній козак та мудра людина. Є тут і символічне оповідання кобзаря про жінку, що пожирає своє дитя. Перекликається із Хомою Кичатим, який хоче стратити власне дитя, видавши заміж за нелюба.