5 квітня 1710 Іншим можливим кандидатом був Дмитро Горленко, енергійний і амбітний прилуцький полковник. Однак його кандидатура не дістала схвалення Карла XII. Вибір старшини й підтримка шведського короля впали на Пилипа Орлика, генерального писаря Війська Запорізького — можливо, найрозумнішого й, безумовно, найосвіченішого з-поміж мазепинців.
Коли до нього звернулися в цій справі, Орлик відповів без жодного ентузіазму. Доля емігрантів була безрадісна, а гетьманство могло лише ускладнити становище людини, яка б за нього взялася. До того ж Орлик боявся (й не безпідставно), що витрати на уряд, на дипломатичні місії, на допомогу в прохарчуванні та озброєнні запорожців достанку вичерпають ту невелику кількість золота й самоцвітів, які йому вдалося вберегти від "ненажерливої фурії ворога". Але великий тиск учинив Карл XII, а Войнаровський, прагнучи владнати питання з наступництвом, дав Орликові незначну суму — З тис. дукатів— на покриття деяких гетьманських видатків.
Усвідомлюючи обмеженість свого вибору й боячись розгнівати короля, Орлик неохоче згодився на гетьманство. Але тільки на певних умовах: Карл XII мав чітко і офіційно заявити про свої зобов'язання щодо України. Зокрема, Орлик вимагав од короля запевнення, що той не замириться з росіянами, доки "московське ярмо не буде знято з України й країна не повернеться до своїх давніх вольностей". Карл XII погодився і 10 травня 1710р., невдовзі після церемонії виборів, видав "Diploma assecuratorium pro duce et ехегсі zaporoviensi", де зобов'язався допомагати, українцям у їхній боротьбі проти Москви й боротися за права та привілеї українського народу й Запорізького Війська.