Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи. По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками, — там б’ють джерела. А праворуч, на мілині, де лід міцніший, гасає ватага школярів. Лід гнеться, цьворохкає од берега до берега, здуваючись попереду ватаги, мов ковдра на сіні.