Одним з найбільш зворушливих образів у творчості Т. Г. Шевченка є образ матері. Не можуть не вразити ті ласкаві, чулі слова, якими великий Кобзар ушанував матір, звичайну українську жінку, що ласкою і добротою загоювала страждання своїх дітей серед злиднів і неволі. Сам поет відчув щастя тільки у дитинстві, доки була жива його мати, доки вона тішила і зігрівала своєю ласкою чулого хлопчика. Та вона рано померла, а час розставання з найдорожчою людиною він запам’ятав на все життя:
«Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила».
Образи жінок-матерів у творах Тараса Шевченка багатостраждальні. Такими є Марія і Катерина з однойменних поем, такою є і Ганна з поеми «Наймичка». У цій поемі митець розповідає про життя нещасної Ганни, яку жорстока доля позбавила щастя справжнього материнства. Серце автора сповнене всеосяжного болю і глибокого жалю до цієї нещасної жінки. Розповідаючи історію Ганни, поет наголошує не безоглядному, щирому коханні героїні, яке так і не принесло їй щастя. Але Ганна була сильною натурою і повела себе інакше, ніж героїні інших творів Кобзаря. Вона підкинула своє немовля заможнім людям.
Безталанна матір не змогла забути свій гріх і повернулася до родини, куди віддала сина, найнялася до них помічницею по господарству. Її любов не охолонула протягом довгих років, обгортаючи дитину ласкавим і чулим почуттям:
«Вона чує з тії хати,
Як дитина дише…
В будень і в неділю
Головоньку йому змиє».
Тарас Шевченко добре розумів материнські почуття і глибоко відчував душевний біль матері. Серед щоденних клопотів і важкої праці навіть вночі мати завжди почує, як її дитина ледве ворухнеться:
«І укриє, й перехрестить.
Тихо заколише…
Сама не доїсть і не доп’є,
Його нагодує».
А скільки сил потрібно було бідній Ганні для того, щоб приховувати, що вона рідна мати хлопчика:
«Тільки наймичка шептала:
Мати, мати, мати!»
І лише на порозі смерті жінка відкрила синові їхню таємницю:
«Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати».
Трагізм образу головної героїні поеми Шевченка «Наймичка» був продиктований жорстокими моральними законами, які панували в ті часи серед селянства і за якими Ганна була змушена соромитися свого материнства. Але, в той же час, у цьому творі Кобзар підніс образ жінки-матері на найвищий щабель вірності, глибини і чистоти почуттів, зобразив велич і моральну красу прекрасного за своєю суттю материнства.