Відповідь:
Пояснення:
ідповідь
З’ясовуючи роль і місце Директорії УНР у демократичній революції, звертаємо увагу студентів на вкрай суперечливий характер її внутрішньої соціально-економічної політики. Незважаючи на прийняті законодавчі акти, що мали за мету соціальний захист трудящих мас, уряд Директорії так і не зміг втілити їх у життя.
Неспроможність розв’язати нагальні соціально-економічні проблеми і передовсім аграрне питання, характерна "отаманізація" режиму Директорії викликала проти неї суспільний опір, який невдовзі переріс у масові повстання.
Ще наприкінці листопада 1918 р. у Москві за ініціативою ЦК КП (б) У було створено маріонетковий Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. У своєму Маніфесті він закликав трудящих до боротьби за відновлення радянської (читай: російської) влади в Україні. Почалася певна "більшовизація" повстання. На радянський бік перейшли війська Нестора Махна, повстанська група отамана Григорьєва, отамана Терпила (Зеленого) та ін.
4 січня 1919 р. рішенням Реввійськради РРФСР був створений Український фронт на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Протягом січня це військо захопило Чернігів, Полтаву, Катеринослав, а 5 лютого - Київ. Січневі бої продемонстрували недієздатність армії УНР, а також виявили неспроможність Директорії знайти політичну платформу для створення міцної соціальної опори.
Яскравою сторінкою в державотворчій діяльності Директорії УНР стало проголошення 22 січня 1919 р. в Києві на Софіївській площі акту злуки між ЗУНР (Західно-Українською Народною Республікою) та УНР - об’єднання Східної та Західної частин України в єдину соборну Українську Народну Республіку.
У квітні 1919 р. армія Директорії фактично було розбита і вже в травні уряд УНР переїхав до Східної Галичини. До влади в Наддніпрянській Україні прийшли народженні Росією радянські владні структури. Ще в січні 1919 р. згідно з декретом так званого Тимчасового робітничо-селянського уряду України була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка. Очолив уряд УРСР Х. Г. Раковський.
В основі внутрішньої політики цього уряду лежали воєнно-комуністичні заходи, запозичені з практики Радянської Росії. Одним із найжорстокіших заходів для українського села стало впровадження, за декретом уряду УРСР від 12 квітня 1919 р., грабіжницької продовольчої розкладки. Селяни за твердими цінами мали віддавати державі весь зібраний хліб за винятком норми, необхідної для власного харчування та ведення господарства.
Навесні-влітку 1919 р. в Україні з’явилися селянські озброєні загони як відповідна реакція хліборобів на політику воєнного комунізму. Селянські виступи проходили під гаслами: "Геть Комуну!", "За Радянську владу без комуністів!".
Для придушення "куркульської контрреволюції" уряд УРСР по суті створив спеціальний Внутрішній фронт. Вкрай негативна реакція українського села на заходи "воєнного комунізму" позбавила більшовиків соціальної опори в масах і призвела до катастрофічного падіння боєздатності їхньої армії. Це, в свою чергу, дало змогу денікінцям перейти влітку 1919 р. в активний наступ. Потрапивши у безвихідь, нав’язана Москвою влада в Україні впала.
Після розгрому денікінських військ Антанта і США організували новий похід проти Радянської Росії та УРСР. Цього разу ударною силою виступила панська Польща, чия армія (за допомогою країн Антанти) стала однією з найбільших у Європі.
За дорученням С. Петлюри дипломатична місія УНР у Варшаві тривалий час вела переговори з польським урядом про формування спільного антибільшовицького фронту в Україні. І 28 квітня 1920 р. у Варшаві було укладено угоду між УНР і Польщею, за якою друга визнавала Директорію як "верховну владу УНР". Але це "визнання" коштувало Україні значних територіальних втрат. До Польщі відходила Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частково Полісся і 7 повітів Волині.