Кажуть, що ввічливу людину можна пізнати по тому, як вона слухає. Вміння вислухати співрозмовника, не перебиваючи його, до того ж, вислухати до кінця, навіть якщо висловлюване ним іде в протиріччя з вашими власними думками, — це і є головна з ознак вихованої і ввічливої людини. Таку людину ще називають тактовною, до речі, слово такт походить із латинської мови й має два значення: «дотик» і «почуття». Тактовна людина, починаючи розмову, завжди спробує з'ясувати, чи цікавить співрозмовника те, що вона збирається йому розповісти. Чи не буде йому нудно, чи має він час її вислухати? А для цього треба володіти як словом, так і тактом. Тактовність починається з уміння поводитися з кожною людиною уважно, зважаючи на її душевний стан, це відкриває душу назустріч співрозмовникові, він це відчуває й легко говорить з вами. Болгарська мудрість стверджує: «Тактовність — риса, якої ніхто не помічає, коли вона є, але всякий відчуває, коли її немає». Такі риси, як тактовність, не даються людині від народження, це має бути наслідком виховання й самовиховання. Тому доречним буде висловлювання давнього мислителя: «Є моральна тактовність, котра в гуманної людини виявляється в усіх її вчинках» (Дідро).
Тактовність взаємопов'язана з умінням володіти словом, доречністю реплік чи зауважень. Уміння володіти словом, відчуття краси слова потрібні кожній людині, особливо ж, коли це стосується ввічливості в стосунках. Той, хто відчуває красу слова, вміє словом передати найтонші відтінки людських думок і переживань, підніметься на високу сходинку справжньої людської культури й тим самим буде і цікавим співрозмовником, і тактовною людиною. Ви зробили комусь послугу — вам дякують, або ви маєте комусь подякувати.
Можна це зробити першим — ліпшим словом, а можна це зробити словом продуманим, наприклад: «Прийміть мою найщирішу вдячність» або: «Дозвольте висловити вам подяку». Слід пам'ятати, що дякують «кому», а не «кого».
Психологи давно дійшли висновку, що настрій людини значною мірою залежить від повсякденного вітання, адже наш день починається з того, кого ми першого зустрінемо: тата, маму чи просто когось із однокласників по дорозі в школу. Наприклад, приступає людина до виконання якоїсь важливої роботи й за народною звичкою приповідає: «Щоб легко почалося та добре скінчилося!» або просто: «Боже, поможи!» І хоча кожен знав, що подібні побажання собі — лише певною мірою словесний етикет, проте, він кожного разу допомагає людині відповідно налаштуватися виконувати складну роботу.
Неввічливість часом має місце, але це не завжди є виявом невихованості, часом це буває від невміння володіти словом, невміння дібрати якийсь вираз чи певну форму вираження своїх думок. Тому слід вивчати і правила вести бесіду, і вміння бути гарним співрозмовником, і просто показати рівень вихованої людини — це стане запорукою успіху в багатьох справах.