Зимовий день
Щороку у наш край на білій колісниці прилітає чарівниця-зима. Усе замітає снігом. Особливо милують око взимку ліси та сади. Припорошені снігом, дерева стоять, мов моделі, і чекають свого художника.
Саме зимового дня зупинився художник Микола Глущенко перед лісом, аби назавжди залишити нащадкам неповторний витвір природи.
На передньому плані картини бачимо берізки, які, схилившись одна до одної, перешіптуються про щось дуже цікаве. Свій лист вони зронили ще восени і тепер щуляться від холоду.
Неподалік від них підслуховує їхню таємну розмову одинока красуня ялинка. Зима не змінила її зелених шатів. Але хто її тут посадив? Це ж березовий ліс! Мабуть, птахи або звірі допомогли їй поселитися тут. Берізки заглядають на ялинку і уявляють собі, як самі незабаром зазеленіють.
У верхній частині плані картини—фіолетово-синьо-сіре небо. Воно ніби зависло над деревами. Здається, ось-ось з небесного мішка посипляться сніжинки.
Сніг найкраще видно на передньому плані. Але подекуди вже видно зелену травицю, яка прокидається від зимового сну. На сніг впали тіні від дерев.
На задньому плані, у глибині картини видніється березовий лісок. Берізки, напевно, дрімають. Їхні довгі, пошарпані вітром гілки опущені додолу. Сниться деревам тепле сонечко, яке зігріє їх навесні, і зазеленіють березові листочки.
Я думаю, художник очікував якихось змін у своєму житті, тому свій настрій передав цією картиною.