-Добридень, Сашко!
-Добридень, Наталіє Петрівно!
-О, як ти підріс за літо! Вже такий високий став!
-Еге, підріс! Тепер буду вищий за всіх у класі, а я
цього соромлюся!
-Тю, не переживай. Діти всі ростуть. Будеш скоро високим, як твій
батько!
-Ой людоньки, не хочу!
- Чому? Чоловіки мають бути високими та стрункими! І ти будеш!
- Кахи-кахи! Який же я чоловік? Мені ж тільки 9 років!
- Сашко, ну, ти ж колись станеш дорослим... Від цього нікуди не
дінешся.
- Мені ще ого-го скільки років бути дитиною. Ще треба школу
закінчити. А вона така складна… Думаю, що доведеться ще років 30 вчитися в ній.
- Чому це?
- Важко гризти мені, Наталіє Петрівно, граніт науки цей.
- Ой, нещастя моє, треба старатися. Сумлінно виконувати всі
домашні завдання.
- Ой, людоньки, так я ж їх виконую! От тільки оцінки погані!
- А чому тоді оцінки погані?
- Я ж кажу: граніт науки важко мені гризеться.
- Ах смішний же ти, Сашко!
- Ой лишенько, я ж до школи запіснююсь!
- Ну добре, бувай.
- Будьте здорові!