Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі трепетні ліси. Липневий день догорає десь за сутінками височенних дубів і лип, палахкотить на золотих банях і сяйно-білих стінах верхівки собору. Косим ніжним промінням сонця визолотила на деревах листя, рясними дощами, як дитину, викупала його, тихими ночами і в морозні ранки посріблила кожний листочок, вкриваючи його ніжними візерунками інею. Верби й верболози сірозеленим туманом котились по луці й закривали подекуди воду. Світло хвилями ллється з неба, сповнює повітря, несито пожирає тіні на землі, заганяє їх під дерева, кущі, у гущину.