Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи,
ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі».
Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві
вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою
у відповідь на спробу побити її.
цитатна характеристика Марічки у творі "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського.
«Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились
коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти
ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все,
встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі,
прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не
грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні
смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого
голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не
могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці,
хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по
сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати
пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу,
що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му
дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки
співати залишу».