Щодо внутрішньої політики :
Германізація. (Одним з ефектів політики об’єднання було усуненням використання інших мов, крім німецької, із суспільного життя, із шкіл і академій з умисним тиском на ненімецьке населення, з метою онімечити його або вигнати з країни У 1880-х було проведено масове вигнання приблизно 24,000 поляків, які не мали німецького громадянства, до Російської Польщі.).
Напрямки Німеччини у зовнішній політиці
Зміцнення позицій Німецької імперії в Європі.
1882 р. — утворено Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія)
Боротьба за нові колонії
Головні напрямки колоніальної політики Німеччини:
Далекий Схід — порт Циндао (Кайтчоу) на півострові Шаньдун, захоплений в 1897 році, а потім «орендований» у китайського уряду на 99 років.
В Океанії — Нова Гвінея, Мікронезія (Науру, Палау, Маршаллові, Каролінські, Маріанські острови), Західне Самоа.
Африка
Того — з кінця XIX — початку XX сторіччя разом с частиною Гани — німецька колонія.
Камерун — з кінця XIX сторіччя — протекторат Німеччини.
Німецька Східна Африка — континентальна частина Танзанії (Танганьїка), Руанда і Бурунді.
Німецька Південно-Західна Африка — Намібія. З 1884 г. — німецький протекторат.
Близький Схід
Розробляються плани встановлення світового панування (пангерманізм)
В 1890, проголосивши т.зв. новий курс, активізував зовнішню політику Німеччини, спрямовану на боротьбу за переділ світу. Разом з іншими правителями європейських держав сприяв розв’язанню першої світової війни.
-завоювання Прибалтики, України, Кавказу, Балканського п-ва, Туреччини;
-долучення до складу Німецької імперії Бельгії, Голландії, Данії, Скандинавських країн, східних районів Франції